Свою розповідь про короткій поїздці в гірську Шотландію почну з кінця. Всього я запланував три відповідних альбому. В одному розповім про містечко Форт-Вільям (Fort William), знаменитому тим, що поруч знаходиться Бен-Невіс (Ben Nevis) - найвища гора Великобританії. Другий хочу присвятити своїй вилазці в долину поблизу згаданої гори. У третьому альбомі я помістив фотографії, зроблені через вікно поїзда, що відносить мене з гірської частини країни в Глазго (Glasgow). Чому не буде знімків, зроблених під час поїздки з Глазго в Форт-Вільям, пояснити просто. Навіть на початку шляху вечірнє освітлення ускладнювало зйомку з вікна вельми швидко рухався поїзда, ну а потім і зовсім згустилася нічна темрява - темніє там дуже рано.
Це не залізничний вокзал Форт-Вільяма і зовсім не типовий тип локомотива. Однак треба ж мені було позначити віху початку шляху! Так що нехай нею буде станція місцевого розважального поїзда для туристів. Про самому містечку, як я вже сказав вище, повідаю в іншому альбомі.
Ще немає восьмої години ранку, але вже ясно, що день, швидше за все, буде досить сонячний і ясний. Тим більше сумно було покидати гірську Шотландію після суцільної низки сильних дощів.
Маленькі станції по шляху часто являють собою просто акуратно посипані гравієм платформи. Часом поруч немає взагалі ніяких будівель! Для мене так і залишилося загадкою, де ж тоді купують квитки ті, хто не купив їх заздалегідь, припустимо, через Інтернет. Я прийшов до висновку, що, ймовірно, оплатити проїзд можна безпосередньо у провідника, хоча таку процедуру мені спостерігати не довелося.
Зате іноді на станціях трапляються будиночки з такими ось теплими назвами, які у мене язик не повертається перевести терміном «чайна» (не кажучи вже про американському сленгу!). «Tearoom» - на смак це слово якесь набагато більш затишне, хоч і кілька манірні. Але це, звичайно, дуже суб'єктивно. Всередину я не заходив, та й дивні сіточки на вікнах мене трохи збентежили. :) Справедливості заради зазначу, що наведене на знімку кафе я спостерігав уже в рівнинній частині країни, ближче до Глазго.
Ранок вступає в свої права, а сонячні промені ніби розганяють низько висять над Грампіанських горами (Grampian Mountains) хмари.
Якщо не вникати в деталі, то вся Шотландія ділиться на три основні території: це Шотландська низовина (Lowlands), шотландське нагір'я (Highland) і острова. Обидва найбільші міста цієї частини Великобританії, Глазго і Едінбургу, розташовані на півдні - в низовині. Зрозуміло, що південь взагалі економічно краще розвинений, там набагато вище щільність населення. Північна частина - гірська Шотландія - відрізняється складним рельєфом, ще більш примхливим кліматом, гірше розвиненою мережею автомобільних і залізниць. Але зате вона - край дивовижної краси, справжній рай для туристів.
Край пагорбів, невисоких гір, озер і швидких струмків, край боліт, звивистих фіордів і вересових пусток - в ньому і втілюється істинний історичний дух Шотландії. Віскі, кілт, тартан (забарвлення «шотландки») і клани - всі вони беруть свій початок саме тут.
Безлюдному гірського краю мене просто вразила. Часом від станційних платформ взагалі не було видно ніяких ознак цивілізації, крім зникаючих в пагорбах вузьких ґрунтових доріг та рідкісних шеренг опор ЛЕП: ні будівлі, ні душі!
Тепер, дивлячись на ці вересові пустки, я зрозумів, чому під час своєї вечірньої поїздки через Highland дуже рідко спостерігав в темряві за вікном вагона хоч якісь вогники. Часом навіть на станціях густі тіні розсіювало лише кілька слабких ліхтарів на платформі, а далі все тонуло в темряві. Прийшли на розум рядки з класика:
Ні вогню, ні чорної хати,
Глушину і сніг ... На зустріч мені
Тільки версти смугасті
Трапляються одне ...
Зізнаюся, мені навіть стало тоді не по собі. Судячи з інформації, знайденої в Інтернеті, Форт-Вільям мав бути великим за мірками гірського краю населеним пунктом, але я вже почав сумніватися, а чи є там служба таксі або чи будуть чергувати машини на привокзальній площі. Тим часом до цієї поїздки я підготувався дещо легковажно: у мене була адреса і телефон готельчик, але не було карти, я не знав, як туди дістатися, між тим, судячи з інформації з сайту, перебував він більш ніж за милю від залізничного вокзалу.
У стані легкої паніки я звернувся до провідника, розвозили в візку на продаж напої і невигадливий снек. На питання про наявність служби таксі в Форт-Вільямс він відповів ствердно, але висловив сумнів, що біля вокзалу чергуватиме достатню кількість машин. Він дав мені пораду зробити заявку по телефону, але я, на жаль, не впізнав заздалегідь жодного номера служби таксі. І тоді люб'язний провідник зателефонував своєму особистому стільниковому телефону, попередньо дізнавшись моє прізвище, і сам замовив мені машину. Взагалі я помітив, що і в Великобританії виконується нехитре загальне правило: чим далі від великих міст, тим чутливіший і добрішим люди (провідник явно був родом з Форт-Вільяма - кінцевого пункту для цього поїзда). У наступні дні в гірській Шотландії я тільки продовжував в цьому переконуватися.
Дикі гірські ліси, подібні норвезьким або шведським, в Шотландії не збереглися, свого часу їх вирубали майже дочиста. Щодо рідкісний лісовий килим, який можна побачити сьогодні, - це всього лише лісопосадки.
Втім, я читав, що де-не-де древній Каледонский ліс, колись покривав всю північ Великобританії, все ж зберігся, але тільки в деяких охоронюваних заповідних долинах, оточених сітчастою огорожею. Ці огорожі поставлені для того, щоб захистити ліси від червоних оленів. Справа в тому, що популяція цих тварин в Шотландії в результаті винищення хижаків неймовірно розрослася, а олень харчується молодими деревними пагонами, тим самим знищуючи лісову поросль.
Про сам поїзді я розповідати тут не буду, так як раніше вже присвятив британським залізницям окремий альбом . Зауважу лише, що незважаючи на всі різношерстність пасажирів і наявність чималої кількості щодо гучної молоді, ніяких ексцесів і відверто п'яних я не бачив. І вже тим більше не було потворних сцен на кшталт тих, що мені «пощастило» спостерігати між Ньюкаслом та Едінбургом.
Шлях від Форт-Вільяма та Глазго займає близько чотирьох годин. Це досить довго, якщо згадати швидкість поїздів на південних магістралях країни і те, що дистанція між згаданими пунктами зовсім невелика - по прямій якихось 120 кілометрів.
Втім, яка вже тут пряма! Рейки безперервно кружляють навколо численних гір і озер, збільшуючи дорогу як мінімум удвічі. Втім, і швидкість поїзда на багатьох ділянках помітно менше 100 кілометрів на годину; мабуть, шлях тут і не розраховувався на високі експлуатаційні швидкості.
Мелькають за вікном своєрідні долини (їх тут називають словом glen) і озера (loch) - це спадщина льодовикового періоду.
Місцеві гори мають вулканічне походження (як і Замкова скеля в Единбурзі). За словами енциклопедії, складені вони переважно з гнейсів, граніту, кристалічних сланців, кварцитів, а також з червоноколірних пісковиків і вивержених порід.
Ось у вікно видно міст, по якому поїзд, огинаючи широку долину, пройшов хвилин двадцять тому.
Взагалі гірська Шотландія вельми порізана тектонічними западинами, ущелинами і фіордами. Місцевість тут розчленована на ряд плоскогір'їв і хребтів з древнеледниковимі формами рельєфу.
Населені пункти більш-менш часто починають зустрічатися лише менш ніж в годині шляху до Глазго. Тим часом колись гірський край був населений більш густо, ніж тепер.
Кланові конфлікти і багатовікове протистояння англійській короні привели у 1746 році до битви при Каллодіне (Culloden), що на схід від Інвернесс (Inverness), і до останнього зборам кланів, більше схожим на війну, при так званому Молодому претендента принца Чарлі (Чарльз Едвард Стюарт - останній з династії Стюартів) (Charles Edward Stewart) (1720-1788). Клани були розбиті, сила і закон зламали уклад їхнього життя.
В кінці XVIII і на всьому протязі XIX століття шотландців виганяли з власної країни як приїхали нові землевласники, так і самі ватажки кланів. Все це робилося для того, щоб звільнити землю для вівчарства. Останнє для землевласників було набагато вигіднішим заняттям, ніж здача ділянок в оренду фермерам. Звідси і безлюдному величних і найкрасивіших гірських долин Шотландії.
Сніг не притаманний Шотландському нагір'я, лише де-не-де його покрив зберігається протягом січня-лютого.
Дивно, як на цих теренах кидаються в очі тіні від хмар.
Цікавою форми скеля зовсім недалеко від Глазго. У мене вона чомусь викликала асоціацію з драконом.
Ознаки цивілізації зустрічаються все частіше і частіше ...
... і ось уже попереду передмістя некоронованої столиці Шотландії - Глазго. Скоро поїзд підійде до платформи вокзалу Queen Street, де я пересяду на електричку до Единбурга з тим, щоб там, в свою чергу, встигнути на лондонський поїзд. Моя поїздка по Шотландії добігає кінця.